— Досить часто мені доводиться чути, що основна перевага стрип-тілл полягає в економії солярки, але це не зовсім не так. Поясню чому: оранка бере на 10 літрів солярки більше, по сьогоднішніх цінах це 200 гривень на гектар. Тобто це копійки проти інших витрат. З другого боку, якщо взяти врожай ріпаку чи соняшнику в три тонни, то доходи з гектара становитимуть 25–30 тис. гривень. Тому в цих масштабах економія на солярці декількох сотень гривень, як на мене, досить сумнівна. Проте якщо практично довести, що стрип-тілл принесе додаткові півтонни врожаю з гектара, то це суттєвий прибуток для господарства. — Оранка, звісно, річ добра, але більше підходить для чорноземів, а не для Полісся. У нашій зоні весною, після осінньої оранки на зяб, земля часто запливає й ущільнена за структурою. Тому її треба культивувати. Це означає, що на талому ґрунті важкий трактор має зробити 3–4 проходи, що є неприпустимим. І йдеться не так про економію пального, як про землю — навесні її не можна часто трамбувати. Влітку, під час збирання, важкі комбайни теж наносять шкоду ґрунту, але це лише один прохід і й те по сухій землі. А робити кілька проходів важкою технікою навесні — гріх. Тобто треба чекати, коли земля просохне й трактори перестануть пробуксовувати на вологому ґрунті. Що стосується технології стрип-тілл, то вона дозволяє нам значно раніше вийти в поле. Так, наприклад, ярі цього року ми почали сіяли ще в березні: температура ґрунту дозволила, знаряддя напоготові — чому ні? І сьогодні, коли сусіди сіють, ми вже маємо рівненькі сходи. Уже третій рік поспіль ми потрапляємо агрегатами в ті самі щілини у ґрунті, які є своєрідним ложе для розвитку рослини — ґрунт тут завжди м'який і «дихає». Це важливо для того, щоб рослина нормально розвивалась і добре виросла. Ба більше, концентрація добрив у смузі щорічно зростає, вони нікуди марно не випаровуються. — Десь 4–5 років тому ми спеціально їздили в Америку, щоб побачити, як застосовують стрип-тілл. Там навчилися, закупили техніку й стали фактично одними з перших у нашій державі, хто застосовує цю технологію. Нині в нас два агрегати — 12- та 16-рядний. З їх допомогою вирощуємо соняшник і кукурудзу. — Спочатку ми припускалися деяких технологічних огріхів, але результат був одразу непоганим. Зрозуміло, що за стрип-тілл є обов'язковим застосування навігаційної системи з базовою станцією, створення та використання цифрових карт полів. Суттєво нам допомагає безпілотник — він забезпечує контроль виконання технологічних операції, моніторинг вегетації рослин тощо. Всю отриману інформацію ми вивчаємо комплексно: накладаємо карти аналізу ґрунту, внесення основних добрив й азотного підживлення, індекси вегетації рослин на окремих ділянках поля, дані по врожайності та вологості зерна під час збирання. Це дозволяє нам аналізувати виробничу діяльність і планувати майбутні врожаї. — Усі агрономи знають, що основою для доброго врожаю є здорова потужна коренева система, яка має доступ до поживних речовин. Для цього стрип-тілл забезпечує точне розміщення мінеральних добрив у ділянці розвитку коренів, причому на різних глибинах. У разі застосування стрип-тілл створюються умови для швидшого прогрівання насіннєвого ложа. Відповідно, насінина швидше проростає, краще розвивається її коренева система. На початковому етапі розвитку, як і за традиційної технології, рослина використовує стартові добрива, що розміщенні ближче до поверхні. Потім корінь, проростаючи вглиб, «зустрічає» поживні речовини, занесені культиватором на більшу глибину, тобто підживлення відбувається протягом усього часу вегетації. Це означає, що корінь виростає потужнішим і довшим, і має змогу досягати глибин, де залягають природні запаси вологи та поживних речовин. — Уносити добрива звичайним розкидним способом, як на мене, — марнотратство. Потрібен нормальний, економний підхід. Суттєва проблема Полісся — кислі ґрунти, як наслідок — засвоюваність елементів живлення рослинами значно менша, ніж на нейтральних ґрунтах. Тому дуже невигідно вносити добрива врозсип по поверхні ґрунту, адже норму внесення потрібно як мінімум подвоювати. Стрип-тілл значною мірою розв'язує цю проблему, адже локальне внесення концентрованих норм калійних і фосфорних добрив забезпечує ефективне живлення рослин протягом вегетації. Сьогодні учені багато кажуть про те, що ґрунти треба розкислювати. Так, рекомендація добра, але це все одно, що порадити розвернути русло Дніпра в протилежний бік. На Поліссі ґрунти природно кислі. Американці радять не переробляти природу, а використовувати її найкращі сторони, і я з ними абсолютно згодний. Стрип-тілл дозволяє внести будь-яке добриво — у сухій або рідкій формах й отримати із цього результат. — Шкода, проте на сьогодні в Україні порадитись і поговорити про цю технологію немає з ким. Більшість господарств ні фінансово, ні технологічно не готові впроваджувати в себе щось подібне. Хоча в інших країнах уже багато років як стрип-тілл доводить свою результативність. Річ, перш за все, в усталених технологіях господарювання — навіщо запроваджувати щось нове, якщо й стара технологія добре працює? Аграрії не лише в Україні, а й у світі досить консервативні: мовляв, так робив дід, так робив батько, і я так робитиму. — Багато науковців твердять про те, що земля раз на 3–4 роки потребує перевертання плугом. Однак, як на мене, це зовсім необов'язково. Земля не лише не потребує цього, а й, навпаки, оранка порушує природну структуру ґрунту. Проте ми, на жаль, маємо поки що й не розв'язані проблеми, які не дозволяють повністю відмовитися від оранки. Хвощ й інші види бур'янів — проти них жодна розумна хімічна боротьба не допомагає. Ці бур'яни з'являються знову й знову — незалежно від того, який обробіток ґрунту обрано. Також у нас на Поліссі є проблема так званих долинок, яких подекуди на полях може бути 10–15%. Ці низовини у вологі роки заростають хвощем, й нічого зробити не можна. Тільки оранка, хай хоч і частково, але дозволяє контролювати такі бур'яни. — Звісно, якщо виробник висіває 50 гектарів кукурудзи, то ця технологія не окупиться ніколи. Однак якщо є понад 1000 гектарів цієї культури, то вкладати кошти в стрип-тілл, на мій погляд, варто. Проте перед тим зважте всі за та проти» адже існує поняття ресурсу й амортизації. Це задоволення не з дешевих, техніка під цю технологію коштує від 80–100 тис. доларів. А от наша компанія працює по смуговій технології вже третій рік і має позитивний фінансовий результат, обладнання нас жодного разу не підводило. — Без RTK-станції й автопілотів на всій техніці за цю технологію братися не варто. Також має бути продумана й правильно складена карта поля: як розмітити поле агрегат, так потім піде і сівалка, і обприскувач. Треба зробити 3–4 проходити різної техніки з точністю у 2–3 см, а це не дуже просто, особливо для недосвідченого механізатора. Якщо кожен тракторист або оператор обприскувача буде «вишивати» по полю на свій розсуд, то замість позитиву ви отримаєте цілу купу проблем і збитки. — Ми не один раз літали за кордон — дивилися й цікавились, як це працює. Знаєте, мене іноді дивує, коли футболісти виходять на поле, щоб просто бігати. Тренер потрібен для розробки плану гри, створенню ігрових комбінацій. Усе потрібно робити з розумом. Справді, ця технологія складна й накладає більше обов'язків на операторів і трактористів — вони мусять бути уважними та кваліфікованими. Проте кваліфіковані та вправні працівники повинні й добре заробляти. Тут не проходить «я вже два роки не п'ю» — цього замало. Треба навчатися, досконало знати комп'ютер, уміти користуватись інтернетом і надто важливо — бути надійним членом команди. — На мою думку, саме такі господарства, як наше, що мають до 15–20 тис. гектарів, можуть бути наймобільнішою та найуспішнішою «кастою» сільгоспвиробників. Адже вони більш «еластичні» в ухваленні рішень. Зрозуміло, в холдингів свої плюси, а в нас — свої. Ми не хочемо бездумно набирати землю, а прагнемо якомога ефективніше розпоряджатися нею. Сьогодні провідні аграрні країни успішно застосовують сівозміни пшениця-ріпак, соя-соя-кукурудза, пшениця-соя, а нас учили, що потрібно застосовувати мінімум семипільну сівозміну. На превеликий жаль, рекомендації наших аграрних учених подекуди дуже відстають, тож ми просто вимушені переймати передовий досвід безпосередньо в закордонних виробників. Створення повного циклу виробництва, власні елеватори — усе це дозволяє нам сьогодні заробляти на тонні збіжжя додаткових 200–400 гривень, адже ми можемо не лише якісно виростити, а й зберегти без втрат, продавати великими товарними партіями на експорт без посередників. — Певні зміні відбудуться. Так, замість 3000 гектарів кукурудзи цьогоріч ми залишимо лише 600 га. Адже рентабельність її вирощування майже нульова — через падіння світових цін. Також хотіли відмовитись і від соняшнику, проте все одно 1000 гектар залишаємо. Натомість значно збільшили площі під соєю — 2000 га. Сьогодні, якщо порівняти економіку, то 3 т кукурудзи коштуватимуть так само, як одна сої, а витрати на виробництво (потреба в азоті, транспортування, сушіння), як ви розумієте, в рази вищі — то ж навіщо робити працю задурно? — Незалежно від того, яку технологію застосовувати, варто пам'ятати, що рослини та земля — це живий організм, який потрібно берегти, поважати й працювати із задоволенням.